середа, 30 вересня 2015 р.

ОСІНЬ - розмаїття кольорів.

Всем читателям нашего блога предлагаем
идею 
для творчества
 "Букет роз из кленовых листьев"


Прекрасное время года – осень. Она дарит завораживающие краски: багрянец, оранжевый, красный, желтый – такой огромный материал. Цветовая палитра листьев дает такие творческие возможности, что хочется не упустить этот момент и создать в своем доме маленький уютный уголок.

В видео вы можете увидеть мастер-класс 
по созданию роз из осенних листьев.


Для работы нужно:
- кленовые листья;
- нитки;
- ножницы;
- кусачки;
- палочки;
- проволока-бечевка;
- кисть;
- растительное масло.

Листья различных цветов можно насобирать на улице или сорвать с деревьев. Главное, чтобы они были чистыми, целыми и без дырок. Они будут очень пластичными, из них можно драпировать любые формы.

Интернет-ресурс с мастер-классом по плетению тут

вівторок, 29 вересня 2015 р.

INTERESNI KAZKI

СТРИТ АРТ (МУРАЛЫ) ВЛАДИМИРА МАНЖОСА (WAONE) И АЛЕКСЕЯ БОРДУСОВА (AEC)
"Оказывается, за хорошими граффити не нужно далеко ходить, а то и ездить. Если хорошо поискать, талантливых художников можно найти в своем городе, а может, даже в соседнем дворе. Ну или на крайний случай - в соседней области, а то и в соседнем государстве. Так, в Киеве уже давно трудятся на ниве граффити творческий дуэт под названием Interesni Kazki. Ребята подписываются псевдонимами WaOne и Aec, но поклонники прекрасно знают, что эти имена скрывают художников Владимира Манжоса и Алексея Бордусова.




Владимир Манжос




Алексей Бордусов

Известно, что изначально WaOne и Aec входили в большую творческую команду граффитистов, которая называлась Ingenious kids, и занимались они тогда текстовыми (шрифтовыми) граффити, свойственными хип-хоп культуре. Но затем решили пойти своим путем, и основали группу Interesni Kazki, оставив, впрочем, аббревиатуру IK как память о прошлых годах творчества. Несмотря на то, что свои работы тех лет они называют вандализмом, осознают, что без прошлого не было бы и столь блистательного будущего, точнее, настоящего.
Годом рождения этого проекта считается 2003-й год, когда два парня решили создать отдельно от команды «Ingenious Kids» собственные рисунки в жанре нешрифтового граффити. О том, чем все продолжилось – читайте дальше.


пʼятниця, 25 вересня 2015 р.

Четыре времени года в жизни женщины


Четыре сезона жизни женщины можно сравнить с четырмя сезонами года. Давайте посмотрим на нашу жизнь и жизнь наших близких другими глазами: живем ли мы в согласии с собой, с природой, с окружающим нас миром. Чем мы дорожим, наслаждаемся. 

Гордимся ли мы каждым сезоном жизни?

Первый сезон жизни женщины называется весенним, начинается с нашего рождения, когда жизнь полностью зависит от наших родителей, от их внимания и любви.



По мере приближения к завершению весеннего сезона мы задаем себе вопрос: какой была для нас наша весна? Какие мы накопили силы, как мы перенесли раны и утраты, с какими надеждами мы входим в большую жизнь, к чему мы стремимся, как мы ощущаем собственную сексуальность и ее роль в нашей жизни? Что следовало бы в будущем сохранить и развить, а что изменить?

Второй сезон жизни женщины - летний сезон, возраст 21 - 42. Ключевые слова: материнство, созидание, создание гнезда, зрелость.

В эту пору главная наша роль - материнство, созидательная биологическая функция. Мы видим как семена, посеянные в наших девических мечтах и грезах, начинают прорастать и давать плоды. Мы растем и занимаем предназначенное нам место в жизни, в окружающем нас мире. Мы - взрослые женщины со всеми обязанностями и ответственностью принимаем вызовы, которые нам бросает жизнь. Мы не ждем, когда о нас позаботятся, а сами созидаем свое гнездо и заботимся о его обитателях. Мы рожаем, заботимся о детях, о своей карьере, о духовном росте.



Жизнь летних женщин похожа на сад в полном расцвете, нуждающийся в постоянной заботе и уходе. Наша забота, наша работа - выхаживание, выращивание наших сеянцев, наших творений. Мы обеспечиваем их рост, развитие и процветание нередко в ущерб самим себе, своим собственным нуждам и потребностям.

Никто другой не сделает этого за нас, мы способны, если понадобится, сами идти на жертву. Однако это не означает, что мы должны делать выбор между самой собой и своим ребенком, мы не должны при этом терять себя. Мы должны выкраивать время заботиться о себе, о своем здоровье, не забывать выйти на прогулку или принять успокаивающую ванну. Практически сделать это труднее, чем сказать, и, тем не менее, от этого зависит в будущем благополучие летней женщины.



В эту пору жизни полезно изучить и освоить медитацию, заняться йогой, постараться отыскать духовные пути ослабления стресса, вызванного постоянной заботой о ребенке. Важно найти грань между заботой о ребенке и заботой о себе, чтобы не оказаться в полной зависимости от ребенка и его интересов.
Если сейчас вы находитесь в пору вашего летнего сезона, подумайте о том, что надо делать для самой себя. Что вы могли бы сделать сегодня  для самой себя. Если ваша подруга сейчас переживает свою пору летнего сезона, обсудите с ней ваши проблемы и постарайтесь помочь ей.

Третий сезон женщины - осенний сезон, возраст 42 - 65 лет. Начинается вторая половина жизни.

Ключевые слова: время сбора урожая, созревание, стиль, опыт, размышление. В этот сезон жизни, осенние женщины начинают осмысливать пережитое в первую половину жизни. Пройден уже достаточно долгий путь, чтобы можно было более ясно разглядеть и оценить первую половину жизни. Мы все можем понять для себя, что для нас потеряло свой интерес, потребность, а с другой стороны, что нам надо сохранить от первой половины и даже развить.

Мы уравновешиваем прошлое, пережитое и настоящее, наконец, начинаем В этот период мы концентрируем энергию и опыт, накопленный нами ранее. Появляется желание глубже разобраться в самих себе. Мы достигаем Мечты, не осуществленные ранее из-за недостатка времени в заботах о других, возвращаются порой в новом свете с учетом накопленного опыта и энергии.

Становясь старше, мы сталкиваемся с непониманием и недооценкой в нашей культуре значения и ценности старшего возраста. Особенно это касается недооценки своего возраста самими женщинами по отношению к самим себе и, во-вторых, отношения окружающих к осенним женщинам. Наши духовные ценности и пути их приложения в повседневной жизни, полученные нами в первой половине жизни, подвергаются проверке и испытанию в осенний период.

 Иногда нам приходится пересмотреть наши взгляды на жизнь. Переоценка взглядов, на отношения между людьми, более уравновешенный подход к людям и событиям, говорит о выработке мудрости. Мы начинаем более трезво понимать и оценивать, что в наших силах изменить и что для нас непосильно.

Осенние женщины, мы чувствуем себя стойкими и выносливыми. Мы стремимся полнее насытить жизнь в осенний сезон, наполнить жизнь радостью, живостью, энергией и даже пикантностью, которые у нас были в летний и даже в весенний сезон нашей жизни. Менопауза является главным изменением состояния женщины, как женщины, и мы должны с готовностью войти в новую полосу жизни. Если вы осенняя женщина, отыщите какие-то забытые мечты и, взглянув на них по-новому, попробуйте их осуществить.

Зима завершает путь через все сезоны. Возраст 65+. 



Ключевые слова: достоинство, мудрость, смысл жизни, терпимость, великодушие, традиции, жизненный опыт. жизни, потому что мы прошли через все предыдущие жизненные сезоны. Мудрость - отличительная черта зимней женщины, обретенная, отточенная и проверенная за все прошедшие годы.

Зимней женщине приходится порой принимать тяжелые и неизбежные утраты, и долг перед ушедшими сохранять, как можно дольше в своем сердце светлую память о них. Это придает нам силы и надежды, чтобы преодолеть тяжесть утрат и продолжать свой путь.

Зимняя женщина знает цену жизни и ценности жизни. Многие из этих ценностей преходящи и не имеют сейчас для нас такого значения, как раньше. Одновременно сейчас в новом свете начинают блистать другие более глубокие духовные ценности, новые краски жизни, которых мы не замечали раньше. Глядя на весенних и летних женщин мы чувствуем быстротечность жизни, одновременно осенние и зимние женщины позволяют более глубоко прочувствовать и ощутить полноту жизни.

В этот сезон нас нередко согревает тепло воспоминаний о предыдущих сезонах. Не даром считается, что уметь жить прожитой жизнью (не забывая о настоящей) - значит жить дважды.

Огромное удовлетворение и радость в зимний период дает нам ощущение преемственности поколений - этой бесконечной эстафеты жизни - мы видим как наши гены, наше воспитание повторяются в наших детях и внуках.

В зимний сезон у нас остаются и свои личные радости продолжающейся жизни. Обостренное восприятие красоты природы, музыки, живописи, литературы, радость общения со сверстниками и молодежью, возможны новые увлечения.
   
 Кэтлин О Хара, магистр психологии (США)

 Перевод Б.Бочарова

субота, 19 вересня 2015 р.

V Відкритий театральний фестиваль моновистав «Золота Хортиця» 18-25 сентября

Раз в два года в Запорожье проходит — Фестиваль «Золотая Хортица» и каждый год он избирает новое направление движения. Первый фест, в 2005 году, привлек внимание публики к оригинальным малым формам и камерным спектаклям. Второй, в 2006-м, обратился к этноисточникам театральности. Третий «Курбас-Интерфест-2007″ был связан с именем гениального новатора сцены, «первого украинского европейца» Леся Курбаса…IV Открытый фестиваль современного театра и кино Золотая Хортица-2010″. Затем был перерыв — связанный со многими факторами, и вот вновь Золотая Хортица — 2015″ — театральный фестиваль моноспектаклей. 

18-25 сентября был открыт V Открытый театральный фестиваль в нашем городе.

Театр "Vie" о. Хортица, ул. Научного городка, 35
Заказ билетов ОБЯЗАТЕЛЕН по тел.: 286-54-23,
096 794-90-11,096 390-14-81
www.vie.zp.ua


Театр приглашает Вас в сентябре на такие спектакли:

18 сентября, пятница в 16:00
Открытие фестиваля Моноспектакль «Річард після Річарда»
(Творческая мастерская «Театр у кошику»,
г. Львов)


19 сентября, суббота в 19:00
Комедия о любви на «почве» поэзии «Укрощение Съюзен»
(Театр «Новая сцена», г. Харьков)


20 сентября, воскресенье в 19:00
Моноспектакль «Нунча в ритме Flam»
(Театр российской драмы им. М. Горького,
г. Днепропетровск)


21 сентября, понедельник в 19:00
Исповедь двух девушек «Наташина мрія», +14
(Экспериментальный театр «Золотые ворота», г. Киев)


22 сентября, вторник в 19:00
Лирическая комедия «А где любовь?»
(Театр «Данаприс», г. Запорожье)


23 сентября, среда в 19:00
Моноспектакль «Крылатые истории»
(Независимый творческий проект при Днепропетровском Доме искусств)


24 сентября, четверг в 19:00
Вагнерийское действо «Ловец лампочки»
(Муниципальный театр-лаборатория «Viе»,
г. Запорожье)


25 сентября, пятница в 19:00
Закрытие фестиваля 
Криминально-притчевые истории «Persona! Jesus», +18
(Первый украинский театр для детей и юношества г. Львов, Камерный театр «Жуки»
г. Донецк)

Мальовнича Україна в поезії


Відео показує красу нашої рідної України,
оспівану у віршах відомих українських поетів:
Василя Симоненка,
Володимира Сосюри,
Максима Рильського,
Ліни Костенко та ін.

Я люблю свою країну,
Її мову солов’їну.
Лани й степи широкополі,
Річки – красуні на роздоллі...
                                




середа, 16 вересня 2015 р.

Такой удивительный мир шоколада.

Сегодня шоколадная плитка – наиболее распространенная форма всеми любимого кондитерского лакомства. Наверняка, многие задаются вопросом: кто же придумал первую шоколадку?

До 19 века шоколад употребляли в самой первой, известной еще со времен американских индейцев, форме – в виде напитка и когда появилась первая в мире плитка шоколада, точно неизвестно. Существует две распространенные версии происхождения шоколадной плитки. Обе версии сходятся в том, что плитка шоколада появилась в 19 веке в Европе. На этом сходства заканчиваются и начинаются различия. Первая версия происхождения шоколадной плитки говорит о том, что в 1819 году в Швейцарии основатель шоколадной фабрики Франсуа Луи Кайе создал первую в мире твердую плитку шоколада.


К слову, самая старая, шоколадная фабрика, которая до сих пор работает, располагается на родине Франсуа Луи Кайе в Швейцарии, находится она неподалеку от местечка Веве. Фабрика эта была построена,  как ни странно, как раз в 1819 году под руководством, естественно,  Франсуа Луи Кайе. Господин Кайе, определенно, был одним из передовиков шоколадной промышленности своего времени, он занимался автоматизацией процесса производства шоколада и был в этом успешен. Благодаря усилиям Франсуа Луи Кайе себестоимость изготовления шоколада снизилась и шоколад стал доступен массовому потребителю. Шоколадный мастер Франсуа Луи Кайе создал технологию производства шоколада методом отливки, видимо, поэтому именно его считают отцом первой в мире шоколадки.
Предлагаем вашему вниманию нашу презентацию о шоколаде.



АРОМАТ ШОКОЛАДА СТИМУЛИРУЕТ ЧТЕНИЕ


 

Аромат шоколада не только наводит на мысли о десерте и поднимает настроение, но и усиливает тягу к «духовной пище». К такому выводу пришли ученые из университетов бельгийских городов Хасселта и Антверпена. Исследование показало, что застигнутые запахом шоколада покупатели в 2,22 раза чаще задерживались в книжном магазине, не спеша изучали многообразие печатной продукции, представленной на стеллажах, и частенько уходили с покупкой. Так, по наблюдениям ученых, в благоухающих лакомством из какао-бобов магазинах продажи кулинарных книг и сентиментальной прозы выросли на 40 процентов. Это и не удивительно, ведь наибольшую восприимчивость к аромату шоколада продемонстрировали женщины. Вместе с тем спрос на исторические романы и детективы также вырос на 22 процента. >>> Аромат шоколада и книги

Первая шоколадка. Кто изобрел первую в мире шоколадную плитку?
В 1828 году голландец Конрад ван Хоутен создал гидравлический пресс, при помощи которого из какао-бобов стало возможным получать какао-порошок и какао-масло.  Некоторые источники считают, что это событие дало старт промышленному производству шоколада в современном виде. Конрад ван Хоутен, создавая пресс, думал прежде всего об удобстве фасовки какао-порошка, но судьба распорядилась иначе. Покупателям очень понравилась такая форма фасовки какао, спрос на плитки начал стремительно расти, и вскоре такая форма производства шоколада стала самой востребованной. далее >>>


Интересные факты о шоколаде Вы можете посмотреть на следующих сайтах.



В Британии можно остановиться в шоколадном номере

вівторок, 15 вересня 2015 р.

Стартовал отбор номинантов на конкурсы "Книга года ВВС-2015"
и "Детская книга года BBC-2015"

Начало отбора книг-номинантов объявили на круглом столе "Литература и критика: сотрудничество или конфликт?", который провела ВВС Украина в Львове во время ежегодного Форума издателей.

"На протяжении последних десяти лет ВВС Украина является замечательной площадкой для дискуссий о современной украинской литературе. Объявляя старт одиннадцатой премии, мы надеемся, что новое десятилетие этой литературной премии ознаменуется блестящими работами в обеих номинациях", - сказала главный редактор ВВС Украина Нина Курьята, передает Gazeta.ua.

Премия имеет целью определение лучших прозаических произведений, написанных на украинском языке.

Как и каждый год, начиная с 2012-го, конкурсы проводят в партнерстве с Культурной программой Европейского банка реконструкции и развития (ЕБРР).

"ЕБРР верит в общество, где предпринимательство, индивидуальность и независимость духа играют ключевую роль, и все это начинается с хорошей детской книги", - сказала советник по вопросам культуры ЕБРР Светлана Пыркало.

В жюри премии "Книга года ВВС 2015" вошли:

Вера Агеева, профессор, Национальный университет Киево-Могилянская академия

Ольга Герасимьюк, журналистка

Светлана Пыркало, писательница, советник по вопросам культуры ЕБРР

Марта Шокало, выпускающий редактор ВВС Украина

Юрий Володарский, литературный критик

Победитель в каждой номинации получит денежную премию в размере гривневого эквивалента 1000 фунтов. Издатели книг-победителей в обеих номинациях получат право использовать логотип премии Книга года ВВС на следующих изданиях.

Издатели могут подавать на рассмотрение жюри до трех книг в каждой категории и в двух новых книг победителей предыдущих конкурсов. Книги, представленные на премию, должны быть художественными прозаическими произведениями, написанными на украинском языке, изданными в течение последних 12-и месяцев на момент объявления старта премии.

"Длинные списки" в каждой номинации определяет редакция ВВС Украина. "Короткие списки" и победителей определяет жюри.

Последний срок подачи книг на премию - 1 октября 2015 года.
Победителей объявят в декабре 2015 года.

Победители 2014 года: София Андрухович, "Феликс Австрия" (Книга 2014 года) и Катя Штанко , "Драконы, вперед!" (Детская книга года 2014).

Победители Книги года прошлых лет:

2013 - Ярослав Мельник, "Далекий простір" ("Лалекий простор")(Книга года) и Марьяна и Тарас Прохасько, "Кто сделает снег" (Детская книга года)

2012 - Юрий Винничук, "Танго смерти" (Книга года) и Леся Воронина, "Тайное Общество Трусов и Лжецов" (Детская книга года)

2011 - Владимир Рутковский, "Синие воды"

2010 - Сергей Жадан, "Ворошиловград"

2009 - Издрик, "ТАКОЕ"

2008 - Люко Дашвар, "Молоко с кровью"

2007 - Владимир Диброва, "Андреевский спуск"

2006 - Сергей Жадан, "Капитал"

2005 - Юрий Винничук, "Весенние игры в осенних садах"

Источник - NEWS.ru.ua

Cамые популярные книги в мире

Популярный британский портал для книголюбителей Lovereading представил рейтинг самых популярных книг в мире.



Рейтинг из 12 наиболее популярных книг в истории литературы был составлен на основе количества продаж литературных произведений по всему миру, сообщает Independent.

На первой позиции разместилась священная книга мусульман - Коран. В тройке наиболее популярных книг в мире знаменитая Библия короля Якова - перевод Библии на английский язык, выполненный под патронажем короля Англии Якова I, а также краткий сборник ключевых изречений Мао Цзэдуна - Цитаты Мао Цзэдуна, на западе известный, как Красная книжечка.

В рейтинг также вошла знаменитая серия романов о Гарри Поттере, написанных английской писательницей Дж. К. Роулинг. Кроме того, среди лучших литературных произведений в мире – две книги английского писателя, профессора Оксфордского университета Джона Рональда Руэла Толкина, наиболее известного, как автор классических произведений высокого фэнтези - Хоббит, или Туда и обратно и Властелин колец.

Топ-12 популярных книг в мире выглядит так:
  1. Коран
  2. Библия короля Якова
  3. Цитаты Мао Цзэдуна
  4. Дон Кихот, автор Мигель де Сервантес
  5. Серия романов о Гарри Поттере, автор Дж. К. Роулинг
  6. Повесть о двух городах, автор Чарльз Диккенс
  7. Властелин колец, автор Джон Рональд Руэл Толкин
  8. Маленький принц, автор Антуан де Сент-Экзюпери
  9. Алиса в Стране чудес, автор Льюис Кэрролл
  10. Сон в красном тереме, автор Цао Сюэцинь
  11. Десять негритят, автор Агата Кристи
  12. Хоббит, или Туда и обратно, автор Джон Рональд Руэл Толкин

Источник

субота, 12 вересня 2015 р.

10 книг, с которыми не страшна осенняя депрессия


Джером К. Джером — «Трое в лодке, не считая собаки»

Идет время, сменяются эпохи, но читатели по-прежнему не могут оторваться от этой совершенно невероятной истории. Забавные недоразумения, веселые коллизии и полные комизма ситуации, из которых герои выходят, неизменно сохраняя истинно британское чувство собственного достоинства, и сегодня поражают своей оригинальностью и неувядающим юмором.

И. Ильф и Е. Петров - «Золотой теленок» и «12 стульев»


Читать в любой ситуации и заряжаться нескончаемым оптимизмом Остапа Бендера! Замысел, стиль, юмор — это живая, не теряющая актуальности проза. История двух жуликов, которые рыщут по стране в погоне за бриллиантами, зашитыми в обивку стульев, и играючи справляются со всевозможными трудностями.

Рэй Брэдбери — «Лекарство от меланхолии»


«Когда все потеряно, остается надежда», — утверждает герой одного из рассказов Рэя Брэдбери. И эти слова могли бы стать эпиграфом ко всему сборнику «Лекарство от меланхолии», на страницах которого всегда найдется место для грустных улыбок и добрых чудес. Книга представляет собой оригинальный авторский сборник.

Михаил Веллер — «Приключения майора Звягина»










В книге 9 глав-историй, которые обретают счастливый конец благодаря вмешательству главного героя — майора Звягина, который, словно добрый волшебник, вершит судьбы, позволяя читателю подсмотреть механизмы этого «волшебства». Да, это та самая книга, после которой невозможно сидеть на диване и жаловаться на жизнь.

Мария Парр — «Вафельное сердце»


Это дебют молодой норвежской писательницы Марии Парр; которую критики дружно называют новой Астрид Линдгрен. В год из жизни двух маленьких жителей бухты Щепки-Матильды вмещается немыслимо много событий и приключений. Идиллическое житье-бытье на норвежском хуторе нарушается драматическими обстоятельствами. Но дружба оказывается сильнее!

Марк Леви — «Каждый хочет любить»


Удивительно искренняя и трогательная книга о двух мужчинах в разводе, которые стараются наладить свою жизнь. Они уверены: в ней нет места женщинам. Но, какой бы крепкой ни была их решимость вычеркнуть мысли о личном счастье, каждый продолжает его искать.

Элизабет Гилберт — «Есть, молиться, любить»


«Есть, молиться, любить» — книга о том, как можно найти радость там, где не ждешь, и как не нужно искать счастье там, где его не будет. По определению. Это современная книга о современной женщине, для которой есть, молиться, любить — значит получать удовольствие от жизни...

Ричард Вебстер — «7 секретов успеха. История Надежды»


Потрясающая книга Вебстера открывает простые и ясные, как божий день, законы, меняющие жизнь к лучшему. Она о том, что хорошие возможности есть повсюду и что вчерашний день закончился вчера. И, главное, что вера в себя и любовь к окружающим — не пустые звуки.

Джон Ирвинг — «Правила виноделов»


Сирота обретает свой очаг, но дом уже не является той крепостью, за стенами которой можно укрыться от мира. На смену жизненным правилам, приходят новые, куда более жесткие. Но и следуя им, человеку приходится отказываться от своего прошлого, от традиций и ценностей. Есть ли выход из этого заколдованного круга?

Эмис Кингсли — «Счастливчик Джим»


Джиму Диксону не нравится его окружение в университете, где он проходит испытательный срок. Но, желая попасть в штат, он вынужден со многим мириться, выполнять скучную работу и стараться выглядеть как все. Однако на музыкальном вечере Джим встречает девушку своей мечты, что приводит к неожиданным последствиям.

Интернет ресурс

середа, 9 вересня 2015 р.

150-річчя від дня народження митрополита УГКЦ А.Шептицького

У 2015 році відзначається 150-річчя від дня народження митрополита Української греко-католицької церкви Андрія Шептицького

Біографія

Знакові українські романи.

24 роки - серйозний термін, майже чверть століття. Вважати його репрезентативним в будь-якій сфері життя країни - більш, ніж доречно. Двічі по дванадцять, два повних календарних цикли - якщо хочете, можна дивитися на це і так.

Під таку дату ІNSIDER на свій страх і ризик вирішив назвати важливі українські романи, які побачили світ протягом цих років, - і вибрав рівно двадцять чотири тексти, для гармонійності і балансу.

Романи, що про них мова піде далі, саме знакові: такі, що непомильно маркують цей період, були (і залишаються) предметами дискусій (і сварок) і з фактів суто літературних перетворилися на явища загальнокультурні чи й навіть - суспільнозначущі. Але "знаковий" - це не тільки про якість і професіоналізм, це також про резонанс і популярність: саме за цією "квотою" сюди потрапили тексти Дереша і Матіос, Шкляра і Костенко. Подобається-не подобається, але без них картина була б неповною.

Одним словом, святкового вам читання і незалежних суджень!
Юрій Андрухович, "Рекреації" (1992)
Перший роман "патріарха Бу-Ба-Бу", але й усієї нової української літератури, яку умовно можна відраховувати від акту проголошення незалежності. Умовно - бо, наприклад, сама естетика бубабістів, з якої і виростають "Рекреації", на той час вже цілком сформувалась.
Компанія молодих поетів-інтелігентів прибуває в Чортопіль на Свято Воскресаючого Духу, аби опинитися у просторі тотального карнавалу і перманентних - головне, смислових - мутацій. Стихія грайливості згодом ще заведе "нову літературу" у глухий кут, але як на перший роман нової доби - чи не єдиноправильний варіант. 

Олесь Ульяненко, "Сталінка" (1994)
Перша - і певно найкраща - прозова річ Ульяненка, яка наробила чимало галасу і отримала Шевченківську премію, що рідкість: "головна" літературна премія країни і хороша проза якось принципово не дружать.
Чи то розгорнута притча, чи то реалістична історія з подвійним (а друге - точно релігійне) дном: Йона, натерпівшись в божевільні, втікає звідти в широкий світ, який є лише збільшеною копією пережитого пекла. Багато девіацій, багато криміналу, ще більше безнадійної похмурості, в якій десь на денці поблискує примарна надія. Шкода, що сучукрліт не спробував піти цією стежкою. 
Оксана Забужко, "Польові дослідження з українського сексу" (1996)
Текст-емблема дев'яностих, про який чули всі, але прочитало навіть не половина, хоча й перевидань було рекордно багато. А ще - текст-кораблетроща, де не ми побачили живу - "порятовану" - українську мову, ні: де нам лише показали, якою потенційно вона могла би бути і на що здатна у вмілих руках.
Бо, по суті, "Дослідження" - це не так пригоди "нової" жінки-поетеси за кордоном і  її зведення рахунків - через проговорення проблем ідентичності, національності, сексуальності - з усім ХХ століттям, як текст, де головним героєм виступила сама мова. Україномовний бестселер бути може - це було доведено переконливо і на роки вперед. Інша річ - хто в змозі адекватно оцінити такий текст.
Валерій Шевчук, "Око прірви" (1996)
В 90-х і 2000-х Шевчук писав чи не більше за усіх зі свого покоління, але все якось "не туди": двохтомна автобіографічна сага, сімейна хроніка, літературознавча есеїстика, та головне - все більше самопторів, де фірмова стилізація набувала рис абсолютної "речі в собі", чим і знуджувала.
Справжній успіх, здається, трапився з Шевчуком єдиний раз, коли написавши невеличкий роман про автора Пересопницького Євангелія, який шукає себе і мандрує до епіцентру нового сектантського руху, письменник вловив щось іще, окрім достеменної атмосфери українського Середньовіччя. Дивним чином самі 90-і - з їхніми новими "лідерами" і старими прокляттями, екстатичною релігійністю і розгубленою інтелігенцією - знайшли тут своє прекрасне відображення. 
Володимир Діброва, "Бурдик" (1997)
Широко відомий у вузьких колах у 80-х і на початку 90-х, Діброва у 93-у їде в США, де продовжує писати, але на батьківщині з тих пір про нього говорять все менше. І навіть премія "Книга року ВВС" за роман "Андріївський узвіз" майже нічого не змінила.
Правда, "Бурдик" був помічений, і не дарма - у ньому квінтесенція методу письменника, іронічність і дотепність з тужливістю навпіл, "інтелігентська" проза ще одного втраченого покоління, дуже автобіографічна і така, що з "андеграундної" перетворюється на літературу шановану, але все одно "бічну": глибока, майстерна - і тиха. Делікатна. В Росії текстів такого штибу - "прощання з химерною імперією і собою колишнім" - вийшло дуже багато. У нас, слава богу, був хоча би Діброва.   
Юрко Іздрик, "Воццек" (1998)
Пік і вершина Іздрика, після яких, правда, були ще хороші "Подвійний Леон" і "АМтм", але до звершень "Воццека" ніщо вже не дотягнуло. Говорити, про що текст, справа марна - тут вся штука в тому, як це написано і з чого воно зроблено.
Фрагменти, сни (і фрагменти снів також), чужі цитати, свої автокоментарі, абсолютна ненадійність наратора, якого, насправді, і нема, бо говорить - от дійсно, сама - вся культура як така, культура в сучасному її стані, а персонаж постає лише її функцією. Хоча й менш трагічним від цього він не стає, якраз навпаки. Якщо і було щось, що ми схильні називати українським постмодернізмом 90-х, то "Воццек" є його найточнішим втіленням.
Юрій Покальчук, "Те, що на споді" (1998)
Наш наймолодший шістдесятник, блискучий перекладач (Борхес-Кортасар-Льоса) і прекрасний прозаїк залишив напрочуд мало "повноцінних" романів, напевно, лише один - "І зараз, і завжди". Головний доробок - численні книги оповідань і повістей, хоча деякі з них - за концентрацією наскрізних тем і пануючою атмосферою - цілком можна назвати нетиповими романами.
От і "Те, що на споді" найкраща тому ілюстрація: на позір збірка оповідань, де все крутиться довкола "споду", найвигадливіших сексуальних фантазій і найсміливіших їх реалізацій, але по факту - таки роман, роман в оповіданнях: зухвалий, але не брудний. Не Жене.  Молоде покоління добре засвоїло уроки Покальчука, просто що увагу звернуло на теми і образи, а не на віртуозність. Біда.
Юрій Винничук, "Мальва Ланда" (2000)
Провокатор і вправний стиліст, Винничук на зламі тисячоліть видав на гора свій opus magnum, роман, з яким ім'я письменника асоціюється чи не найбільше, - "Мальва Ланда".
Грандіозно вигадана і прекрасно написана книга, настільки ж фантастична, наскільки й мало на що схожа: чоловік середнього віку, пан Бумблякевич, намагаючись відшукати сліди таємничої поетки, потрапляє на Смітярку, яка не просто місце концентрації химерностей усіх мастей і віддтінків, - це цілий космос і навіть більше. Море Борщів і звабливі карлиці, еротика і авантюри, фірмовий гумор і несподіваний трагізм - у Виннчичука є для всіх, і він не боїться щедро тим ділитись.  От дійсно - надмірна книга.
Олександр Ірванець, "Рівне/Ровно" (2001)
Хороша, міцно спрацьована іронічна антиутопія від автора "Любіть Оклахому" - жанр, якому, як це не дивно, не судилося набути тут достойної реалізації: на "Великий простір" Мельника і "Час смертохристів" Щербака зважати злочинно, а "Хвороба Лібенкрафта" того ж Ірванця, хоч і цікава, але багато в чому вторинна.
"Рівне/Ровно" ж являє собою компактну - і як наслідок, позбавлену стилістичних і композиційних провисів - фантазію на тему розділення одного цілком впізнаваного Міста цілком конкретною Стіною, коли одна частина набуває ознак "європейськості", а інша залишається "соціалістичною". Хоча окремій людині може важити і те, і те - батьківщину, як і спогади, не обирають. Злободенна штука.
Любко Дереш, "Культ" (2001)
Перший - і дуже ранній - роман в минулому "молодої надії" сучукрліту виявився також і його найкращим текстом: у "Поклонінні ящірці" (написаній, насправді, раніше) ще щось таке є, але далі - з невеличкою зупинкою в "Намірі!" - все понеслося бозна-куди.
Студент-випусник їде в галицьку провінцію, аби стати викладачем біології, а там його чекає не лише неповнолітня зваба, але й зваба куди серйозніша: бажання дістатися остаточної істини, розширити межі свідомості і побачити-те-що-одразу-все-і-ніщо. З супутнім вживанням різноманітних речовин, невідступною в таких справах містикою і побутовим потягом до космогоній. Насправді, нічого аж такого: середня фантазія, неохайна композиція, замість майстерності - запал і кураж. Але - живо, життєздатно. У епігонів не було і цього.
Тарас Прохасько, "НепрОсті" (2002)
Третій в гроні найталановитіших іванофранківців, вони ж представники "станіславівського феномену", - поруч з Андруховичем й Іздриком. Прохасько пізно стартував, але як почав, то вже аж понеслося: "НепрОсті" - це не лише (ох-ох) Маркес галицько-карпатського ландшафту, але й  яскраве свідчення того, що Україна таки "не одна", їх декілька, і зродитись на таких просторах може щось цілком самобутнє.
Так, магічний реалізм, вочевидь, химерна проза, без сумніву, центральноєвропейська література - але є й щось своє, те, що робить з тексту про безкінечний колообіг декількох типажів (які й звуться однаково) необхідну лектуру для будь-кого, хто хоче причаститися головними звершеннями нової української літератури.
Юрій Андрухович, "12 обручів" (2003)
На думку дуже багатьох досить проникливих людей, саме "12 обручів" є найкращим романом української незалежності - таким, що за нього не просто не соромно, а яким навіть пишатися можна. В будь-якому разі, це останній на сьогодні повноцінний роман Андруховича, який символічно закриває собою епоху умовного розквіту української літератури в 90-х і сповіщає про прихід страшенно проблемних 2000-х.
Карл-Йозеф Цумбруннен, який мандрує Центрально-Східною Європою і намагається осягнути Україну; Богдан-Ігор Антонич, який не живе - горить; сам письменник, який витискає все з бубабістської естетики, з зусиллям переступає через неї - і зупиняється, здивований і сумний: смерть неуникна, і радше вона - а не перманентне святкування життя - є логічним і закономірним додумуванням думки до кінця. Трагічна книга.  
Марія Матіос, "Солодка Даруся" (2004)
Роман, який сповістив про те, що українська масова - і не обов'язково низькопробна і бульварна - література цілком може бути: планка у сто тисяч накладу, яка була взята "Дарусею" досить швидко, найкраще тому підтвердження.
Сентиментальний роман, що він оповідає про людей, яким не пощастило жити в історичні часи на "кривавих землях" (під час Другої світової на Галичині), і про їхніх дітей, яким бурі великої історії буквально потрощили життя, мертво закріпився у списках книг, які українці полюбили одразу і надовго. Ще геть не "нацреалізм" і не той тип текстів, де намотування жил на лікті стане самоціллю (Дашвар), - але скоре пришестя і першого, і другого відчувається тут уповні.
Сергій Жадан, "Депеш Мод" (2004)
Це було зрозуміло ще з "Біґ Маку", але "Депеш мод" остаточно переконав: Жадан не лише першосортний поет, але й достобіса талановитий прозаїк. Історія про трьох друзів, які вирушають вулицями і околицями всуціль сюрреалістичного міста, аби повідомити четвертому прикру новину, стала тим текстом, який привернув до україномовної прози чималу кількість головне молодих читачів, які про таку раніше і не підозрювали.
Гімн чоловічій дружбі, плач за втраченим поколінням, найточніший зліпок химерних 90-х, лівацько-романтична історія нереалізованих ідеалів - все це тут є, хоча й не тільки. "Депеш мод" - це той випадок, коли ми реально повірили розмовній мові персонажів. Чи не вперше. І чи не в останнє.
Анатолій Дністровий, "Пацики" (2005)
Така собі симетрична відповідь Жадану, де не Харків, а Тернопіль, не 90-і, а кінець 80-х, і не маргінальні, бидлувато-інтелігентного вигляду хлопці, а члени молодіжних банд. Соціальна депресія, відсутність соціальних ліфтів, важкі підлітки з важких сімей у важкі часи - Дністровому занадто важать його історії, і на вівтар реалістичного сюжету кладеться і стилістика, і композиція в купі з темпоритмом.
Роман, якому б треба було з'явитися на початку 90-х, але який прийшовся до двору і в 2000-х, коли музику замовляла (псевдо)автобіографічна література. До Селіна - як і до Скорсезе - Дністровому ой як далеко, але, в умовах хронічної нездатності нашого літпроцесу продукувати притомний - і необхідний - реалізм, "Пацики" вирізняються вкрай вигідно.
Галина Пагутяк, "Слуга з Добромиля" (2006)
Лише споконвічною вселенською несправедливістю можна пояснити той факт, що письменниця класу Пагутяк залишається у нас настільки маловідомою. А якщо й згадується, то як автор текстів "готичних" і "фентезійних". Так, авторка відверто симпатизує цим регістрам, але зводити все до цього ну ніяк не виходить.
Галицька Русь, монастирі, князі - і ХХ століття, НКВС, репресії. Зв'язує це все докупи фігура Слуги - тисячолітнього опира і оборонця краю, амбівалентного по своїй суті (все таки опир), але страх, якого симпатичного в реальності. За довгі руки письменниця витворила цілий окремий світ з наскрізними мотивами і героями, в якому своє місце знаходять і фольклорно-готичні елементи, але де головною, все ж, виступає чистопородна - і міцно замішена на історії - літературна фантазія. 
Таня Малярчук, "Згори вниз. Книга страхів" (2007)
З Малярчук знову та ж сама історія: ранній - "Згори вниз" лише друга її книга - успіх і неможливість у майбутньому ще раз дорости до продемонстрованого рівня. Хоча й написавши лише один цей роман, письменниця залишилася б в українській літературі.
Перед нами історія про те, як дівчина стає Жінкою, а світ довкола демонструє свої таємні потуги і глибинні - хай і сто разів дивовижні - закономірності. Химерна - але ефектна і зовсім не випадкова - суміш прози Прохаська і фантазій Пагутяк, "молода", але геть не наївна література. Малярчук тут - зріла письменниця, яка просто дуже рано написала, можливо, свій найкращий текст.  Теж по-своєму трагедія.
Михайло Бриних, "Шахмати для дибілів" (2008)
Роман Бриниха - хоча тут можна було б вигадати й інше слово - оповідає про культового нині доктора Падлючча, великого авантюрника і неперевершеного знавця шахового мистецтва: текст укомплектовано зображенням і аналізом партій, та й взагалі - роздуми довкола найтяжчого спорту становлять той центр, біля якого групується все інше "щось".
Фішка Бриниха - всепроникний віртуозний суржик, який реально працює і є дійсно смішним на рівні окремого тексту (виданого в потрібний момент), і повністю розтрачує весь потенціал, коли перетворюється на постійний письменницький метод, все очевидніше сигналізуючи про критичне безсилля. "Шахмати" - вигадливі і талановиті - мали б, по-хорошому, закривати тему назавжди. На жаль, так не сталось.
Оксана Забужко, "Музей покинутих секретів" (2009)
Ще один роман, який з усією наполегливістю претендує на статус нашого "всього" за підзвітний період. Воно й зрозуміло: гіганська - там фізично щось коло 800 сторінок - сага про ХХ століття, де любов постійно скріплюється кров'ю, людські долі намертво переплітаються з долею країни, давні сімейні таємниці невідступно впливають на покоління нащадків, а логіка історії випробовує героїв на міцність, постійно підсовуючи ефемерні шанси на порятунок.
Дві майстерно скручені сюжетні лінії (Друга світова - наш час), впізнавана героїня (привіт з "Досліджень"), більш, ніж впізнавана мова: "Музей" постає текстом могутнім, непересічним - і від того сповненим серйозним відсотком невиправданих амбіцій і приперченим цілком зрозумілою історіософською тенденційністю. Роман склався, але ж хотілося таки "вау!".
Василь Шкляр, "Залишенець. Чорний Ворон" (2009)
Ось вона - остаточна легітимізація "нацреалізму" як жанру і світовідчуття: той же соцреалізм, але замість "радянський" підставляєш "український", замість "класовий" - "національний", вибираєш героїв з іншого табору - і вуаля, фокус вдався: ще один - вже відчутно чоловічий - бестселер, який можна продати цілком радянським накладом, готовий.
Часи пост-революційних визвольних змагань, останні їхні акорди - коли вже все зрозуміло, але приречена повстанська боротьба ще триває.  Окремі території і загони з отаманами ще тримаються - тим легендарнішою буде їхня слава. Видно, що Шкляр щиро любить своїх героїв, знає архіви, хоче поділитись, але біда в тому, що нам любити цих героїв якось не випадає: тут треба або бути добряче шовіністом, або ж значно менш культурнішою особою. Така дилема грає геть не на користь автора, хоч текст і відчутно "заряджений". Ненависть-бо теж серйозна емоція.
Ліна Костенко, "Записки українського самашедшого" (2010)
Роман, головна реакція на який у більшості притомного поспільства була однаковою - глибоке здивування: і не так фактом, що Костенко видала велику прозу, як самим форматом цієї книги.
Перед нами записки тридцятилітнього програміста(!), який переживає серйозні сімейні і особистісні (пошук призначення, шляху, доцільності) драми, паралельно - або й як наслідок загальної атмосфери - занотовуючи в досить істеричний спосіб трагічно-катастрофічні події, що трапляються в усьому світі.
По суті - історія духовного преображення в декораціях пізнього Кучми і початку першого Майдану. По факту - набір сюжетних штампів і загальних місць, збірка афоризмів, через які незручно, і сентенцій, яким не віриш. Якщо "Записки" й не постали фінальним крахом ілюзій щодо нашого письменницького шістдесятництва, то статус пророка щодо окремої людини підірвали повністю. А треба ж було так небагато - "просто" видати власні роздуми, не ховаючись за оповідачем і не роблячи з цього художньої літератури.
Сергій Жадан, "Ворошиловград" (2010)
Поза всяким сумнівом - найкращий роман Жадана (і один з трьох-чотирьох най-найкращих романів незалежності), який колись цілком несподівано виборов перемогу на "Книзі року BBC" у "Музею" Забужко, а того року вже абсолютно прогнозовано був названий тією ж установою "Книгою десятиліття".
"Ворошиловград" - дуже жаданівський роман, із абсолютно упізнаваним набором сюжетних тем (розборки, кримінал, рейдерство, 90-і), фірмовою атмосферою (щемка ностальгія за демонстрації абсолютно монструозних речей) і "своїми" героями. Що дивує, так це аранжування, загальна оркестровка: перед нами немов зацілілий зразок імпресіонізму, який хоч і розповідає геть "не про те", але майстерним у своїй чистоті бути від того не перестає.  Дуже реалістчино, дуже поетично, дещо хаотично, але ж все прошито вселенською тугою і щирим здивуванням перед життям - як не крутіть, непересічна річ.
Юрій Винничук, "Танго смерті" (2012)
Спроба Винничука вирватися з комфортної і обжитої зони віртуозних "стилізацій" на обшири серйозного історичного роману більш, ніж вдалася: перемога на "Книзі року ВВС" і підвищена - якщо не істерична - увага з боку довкола-літературної спільноти тому промовистий доказ.
З одного боку, всі небезпеки зрозумілі: міжвоєнний Львів, Голокост, четверо друзів різних національностей, які намагаються зберегти в собі хоч щось людське, - і містична лінія, КДБ, 80-і роки, спроба все це якось заримувати. Хоча з іншого, Винничук проходить ці спокуси достойно і навдивовижу малою кров'ю: хай всю "химерність" він з прози витравити і не може, але й з реалістичністю проблем у нього не виникає. Хороший - твердою рукою написаний - роман.
Софія Андрухович, "Фелікс Австрія" (2014)
Останній на сьогодні роман, який без застережень хотілося внести у цю добірку. Текст, який з усією очевидністю демонструє: очікувати хорошої - добротної, свіжої, майстерної - прози варто не лише від покоління "батьків".
Софія Андрухович, насправді, зробила маленьке диво: з матеріалу, що його давно вже замацали хвацькі продавці "західняцького" колориту (Австро-Угорщина, Франц-Йосиф, місцева кухня, інша чуттєвість, благородний присмерк великої цивілізації) письменниця вибудовує цілком модерністський текст - без вселенських претензій, але розумний, тонкий і позбавлений усього зайвого. Ну й історія кохання, яка вивищується до метафори, не забуваючи при цьому вражати своєю щемкою патологічністю. Ручна робота.